Напередодні другої річниці початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, учнівське самоврядування Миколаївського ЗЗСО №1 спільно з дирекцією та вчителями організували тематичний міні-форум «Війна: історія та спогади». Місце проведення заходу організатори обрали символічне – шкільне укриття.
Перед тим форумом, у школі на загальношкільній вервиці молились за мир та перемогу України, а вже сам захід розпочали з танцювального перфоменсу від школярів. Далі вчителька історії Оксана Здебська розповіла про хронологію подій, починаючи з 2013 року Революції Гідності та до сьогодні. Присутні із захватом пропускали крізь себе слова пані Оксани, адже більшість із них через свій юний вік не пам’ятали визначних подій сучасності.
Найцікавішим у сприйняті та розумінні війни був круглий стіл, в якому взяли участь запрошені волонтери Зорян Грица, Ростислав Павличак, Андрій Гусак, Ольга Паук та журналістка, яка висвітлює тему війни безпосередньо з зони бойових дій, головна редакторка Миколаївської міської радіоредакції Ольга Марків. У вигляді коротких інтерв’ю спікери ділилися враженнями від поїздок на Схід та Південь, розповідали, які запити отримують від військових та що саме призвело зайнятися цією нелегкою волонтерською справою.
«Краще втратити дрон, аніж чиєсь життя», – ділиться з публікою Андрій Гусак, який волонтерить з 2014 року, адже квадрокоптери, автомобілі та дрони найчастіше просять привезти військові.
Присутнім важко стримати сльози і сміх, коли ведуча заходу Анна Леськів попросила волонтерів розказати про свою першу поїздку. «Війна на Сході зовсім інша. Пам’ятаю як вперше приїхав на передову, як хлопці були з настроєм, з гумором, морально і фізично сильні. Вони чекали, що ми приїдемо. Вони не знали, як нам дякувати…», – поділився волонтер Зорян Грица.
«Першу поїздку , пам’ятаю в травні 2022 року— сказав Андрій Гусак, — була криза на пальне, яке діставалося всіма можливими способами на заправках, талонами, власними коштами купляли, щоб доїхати до точки. Але нас військові заспокоювали: «Ти їдь, а там все буде». Пам’ятаю номера у нас ще шаріком були намальовані…» [ред. сміється].
Опісля волонтерка Ольга Паук розповіла, як допомагали постраждалим з продуктами, речами першої потреби, медикаментами після підриву Каховської ГЕС та додала який був Південь квітучим до повномасштабного вторгнення, а тепер: «Людей нема, як колись. Міста привиди і де-не-де можна людей побачити», — змокріли жіночі очі.
«Насправді це велика біль. За тою радістю кожен військовослужбовець ховає розпач, бо вони всі хочуть додому і хочуть перемоги. І хочуть тої нашої підтримки по максимуму, що ми можемо самі з себе з витиснути», — висловилася Ольга Марків, згадуючи першу поїздку в зону бойових дій.
«Посмішка хлопців заставляє приїжджати до них. Вони посміхаються, вони задоволені, вони піднесені. Фізично вони цілком сильні хлопці, а морально вони втомлені. І то якраз тягне до них ще приїжджати. А хочеться до них приїжджати з чимось. Колись було багато з чим їхати, зараз, на жаль, люди збайдужіли. На паливо з телефону ще скинути – можуть, а спекти якусь булочку того вже ніхто не хоче! Хочеться, щоб було більше однодумців, бо з кожним днем важче, багато людей відпадає, багато хто відмовляється, бо боїться їхати», — Зорян Грица закликав людей об’єднуватися задля допомоги бійцям. Волонтери, користуючись нагодою, продемонстрували привезені прапори військових бригад, які їм вдалося відвідати.
Зал заполонили легкі оплески, приємне здивування та щирий захват.
Опісля ведучі заходу надали слово міському голові Андрію Щебелю, який охоче розповів, як саме міська влада зреагувала на новину про початок повномасштабного вторгнення та з якими труднощами зіткнулася. «Пам’ятаю було абсолютне нерозуміння, що відбувається. До тепер не розумію, як за двадцять хвилин можна було розвантажити камаз піску, а це орієнтовно 9 кубів, вручну! Була така велика згуртованість та велика впевненість, що ми все подолаємо» — поділився спогадами міський голова.
Щемким моментом заходу було, коли публіка затихла та вслухалася до учениці школи Оленки Стисло, яка під струни гітари продекламувала авторський вірш рідного брата, написаного в окопах на лінії фронту. «Світло повинні шукати навіть у найтемніші часи», — збадьорила трішки Оленка і виконала пісню гурту Океан Ельзи «Все буде добре», яку підхоплювали і дорослі, і малі.
Військовий, а за освітою історик, Олег Огоновський висловив слова вдячності за теплу та чудову організацію, а потім коротко поділився історіями зі зони бойових дій Лиманського напрямку: «Зона бойових дій – це інший світ, портал в якусь іншу реальність. І там зовсім інші умови, аніж до того, які були в тебе і до того підготуватися неможливо. Неможливо ходити на військові навчання, а потім в зоні бойових дій відчути себе готовим – такого немає!» Якось легко та сповнений ентузіазму говорив далі військовий. В його словах відчувалася віра та підтримка, так, ніби перед ним сиділи його побратими, а насправді звичайні школярі – світила нашого майбутнього: «Кожен із вас здатен на багато насправді. А це ви дізнаєтеся тільки тоді, коли ті обставини зустрічаються». Якби важко не було говорити про лінію фронту та бойові дії, але така наша реальність, яку потрібно навчитися сприймати та жити життя. «Лінія фронту дуже-дуже довга. Є окоп і бліндаж, де кілька днів можуть жити хлопці. І кількасот метрів від тебе є росіяни. І найстрашніше, що можна відчути – це такий страх, коли ти стоїш в тому окопі, а ночі на Донбасі дуже темні, я таких ночей ніде не зустрічав, і ти відчуваєш сильний страх від тої тишини. Бо легше, коли є обстріли, коли там рація постійно гуде чи прильоти відчутно». Наостанок військовий додав: «Чому ми перемагаємо, а вони приречені на поразку? Ми зовсім інші люди. Ми люди, котрі виховані свободою і волею. Ми любимо і готові померти за свободу. А вони помирають для того, щоб показати кузькіну мать. Все! Вони вже програли тільки тому, що не зможуть нас зламати та в принципі не змогли!» 
У зворушливій частині заходу під назвою «Спогади» згадали про загиблих Героїв та напевне найгірше, що може бути в людських серцях – апатичне ставлення до підписання петицій загиблим. Прикро, як швидко ми забуваємо ціну наших спокійних ранків та випитої гарячої кави вдома.
На завершення міні-форуму вчителька історії Анна Кахнич розповіла про злочини геноциду та воєнні злочини рф проти України. Розпочала виступ словами Степана Бандери та додала: «Кожен наш солдат йде в бій зі словом Божим та з вірою в серці, адже ми здійснюємо опір, захищаємо свою рідну Землю і в цьому наша сила».
Авторка статті: Юлія Фацієвич
Відеосюжет новин за 23.02.2024: Ольга Марків, Остап Грицко
