Відповідно до Указу Президента України посмертно нагороджено орденом «За мужність» (III ступеня) полеглих у російсько-українській війні — Назара Столярського та Володимира Кордіяку.
Почесною державною відзнакою полеглого воїна Назара Столярського нагородили за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Назар Олегович Столярський був стрільцем-помічником гранатометника 8-ї парашутно-десантної роти 3-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, в/ч А1126. 13 листопада 2013 року був призваний на військову службу Національною Гвардією України, служив у в/ч 4114. З 9 травня 2014 року був учасником АТО на сході України, зокрема брав участь звільненні Маріуполя. З 7 липня по 15 вересня 2014 року брав участь у боях під Іловайськом, пройшов «Іловайський котел».
З 5 квітня 2022 року ніс службу в Миколаївській територіальній обороні, а з липня захищав Україну в складі 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Загинув 3 серпня 2022 року від отриманих поранень не сумісних з життям під час бойових дій поблизу населеного пункту Покровське Донецької області. Йому було 28 років. У нього залишилися дружина та син. Похований на кладовищі у м. Миколаєві, на АЛЕЇ пам’яті загиблих ГЕРОЇВ.
Почесною державною відзнакою полеглого воїна Володимира Кордіяку нагородили за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Володимир Леонович Кордіяка був снайпером 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Народився 12 червня 1968 року в с. Ричагів, Стрийського району, Львівської області. Після закінчення 8 класу Новосілко-Опарської школи продовжив навчання в професійно-технічному училищі у м. Миколаїв, де здобув професію електрозварювальника. Після закінчення навчання працював на цементно-гірничому комбінаті. Служив у армії, звідки відправили в гарячу точку в Афганістан.
З початку російсько-української війни був на бойових позиціях в с. Золоте, Луганської області, де отримав осколкове поранення в голову, захистивши собою побратима. Пройшовши курс лікування та реабілітації – повернувся на війну. 28 серпня 2022 року останній раз вийшов на зв’язок, а 31 серпня 2022 року – загинув в контрнаступі за м. Херсон, на кордоні Миколаївської та Херсонської областей в с. Любомирівка. Йому було 54 роки. Похований на кладовищі у с. Дроговиж. У Володимира залишились дружина, дві дочки, син та онуки.
Вічна пам’ять, честь і слава Героям!
Фото: Миколаївська міська територіальна громада
