Напередодні Дня Незалежності України з Миколаєва в зону бойових дій вирушило аж два «Волонтерські Конвої» – 78 та 79 за рахунком. Левову частку гуманітарної допомоги бійцям передано з Польщі, від о. Ярослава Гостинського та парафіян Української греко-католицької церкви в містах Ілава, Оструда та Бродніце. Отець разом з миколаївськими волонтерами вирушив особисто в зону бойових дій.
У статті читайте рефлексії після поїздки.
Після повномасштабного вторгнення рф на територію України – це вже 16 гуманітарна допомога передана від українців у Польщі та польських друзів, серед якої не тільки амуніція, медикаменти та харчі бійцям на фронт, але й 14 автомобілів швидкої допомоги на фронт та більше 10 транспортних засобів. Невтомно координує збір гуманітарної допомоги у Польщі, а також безпосередньо фінансово долучається та передає військовослужбовцям допомогу – отець Ярослав Гостинський. У серпні благодійник разом з водіями Зеноном Грабовєцким та Михайлом Куликом привезли до єдиного волонтерського центру при міському Палаці культури два автомобілі, продукти харчування (м’ясні продукти, ковбаси, консерви), медичні засоби та ліки, дитяче харчування та потрібні речі військовослужбовцям на передову. А далі, з допомогою для бійців благодійники спільно з миколаївським волонтером Іваном Андрійчиком вирушили у 78-й ”Волонтерський Конвой” в зону бойових дій.
– Цього разу ми пригнали дві машини: Volkswagen Т4 для бійця Михайла з 35-ї бригади морської піхоти, який служить під Покровськом та другу машину до 80-ї ОДШБр для бійця Віталія, який служить на Сумському напрямку. Вони обидва для мене особисто та для моїх парафіян є дуже близькі.
Михайло з дружиною Наталею шість років жили в мене при церкві. Вони дуже тяжко працювали в Ілаві та три тижні перед війною повернулися в Україну. За великі гроші розмитнили свою стару машину, яку придбали в Польщі та хотіли облаштувати своє сімейне життя… Коли почалась війна Михайло був мобілізований до 115-ї бригади, служив на Куп’янському напрямку. Тричі був поранений, мав часткове обмороження ніг. В зв’язку з цим Михайла повернули з фронту додому на лікування. Але за деякий час його забрали з вулиці Львова, як втікача, чи якось злочинця, схопили та відправили знову на фронт. Тепер Михайло захищає Україну в складі 35-ї окремої бригади морської піхоти. Щодо Віталія, то його мама зараз працює у Польщі, живе при церкві вже четвертий рік. Від початку війни ми їм обом допомагаємо всім чим можемо, бо це наші парафіяни, друзі.
Про формування гуманітарної допомоги до України благодійник дбає від початку ініціативи до самого кінця – передачі її до бійців чи людей, які того потребують. До прикладу, автомобілі отець сам шукає, купує, ремонтує, страхує та переоформляє документацію, знаходить небайдужих благодійників, які долучаться аби завантажити машину потрібними речами, заправляє транспорт та вирушає в поїздку з допомогою не тільки до Миколаєва, але й часто в зону бойових дій, а пізніше, після поїздки, готує подяки для всіх жертводавців, які долучилися до гуманітарного конвою. Тобто, кожна допомога, яка приїхала з Польщі під координацією отця Ярослава – це години важкої праці та щирої відданості українцям в умовах війни.
– Враження до цієї поїздки? Дуже далекою й довгою виявилася дорога, як ніколи. Також я трошки перевантажений всіма різними справами, тому мені дуже в цей раз було тяжко їхати. Але разом з тим, найголовніше є те, що я дуже хотів побачити моїх братів. Саме так, братами хочу назвати Михайла з Віталієм: хоча б хвилину побути з ними, порозмовляти та особисто подарувати їм ті машини, підтримати їх духовно.
На Схід я їздив вже багато разів, і також, за цю можливість хочу подякувати волонтеру Івану Андрійчику, тому що він завжди зі мною є в поїздках, опікується мною та власне організовує цей маршрут Миколаїв-Схід.
Ця поїздка була складною, бо GPS-навігатор не працював через повітряну тривогу. Тому нам було складно віднайти правильний шлях і повернутися назад. Через це ми трохи блукали, але все таки щасливо повернулися до Миколаєва.
Щодо гуманітарної допомоги призначеної дітям, то її отець передав у Родинний дім при монастирі Згромадження Сестер Пресвятої Родини в м. Бібрці. Під час кожної поїздки до України Ярослав Гостинський не забуває за дітей з Родинного дому, як і за дітей з Миколаївської громади, пластунів.
Я українець народжений в Польщі у третьому поколінні, і це – моя війна, я це добре розумію.
Після Миколаєва отець Ярослав разом волонтерами Зеноном та Михайлом вирушають назад в Ілаву та попри всі труднощі, благодійник вже планує восени приїхати з гуманітарною допомогою знову.
– Велика вдячність та пошана моїм парафіянам за те, що вони допомагають і ми разом можемо підтримувати Україну. Є така постійна група людей, які жертвують кошти від першого дня війни, і я можу й надалі на них розраховувати. Але знаєте, є велика частина людей, які нічого не дають і не збираються давати. Бо лише тільки 3% громадян України, заробітчан чи біженців [ред. українців, які проживають в Ілаві, Оструді та Бродніце] жертвують на гуманітарку та дуже сильно переживають через війну. Решту людей є байдужі.
Коли я чую фразу: ”Це не моя війна” – мені розривається серце та душа! Бо чия це війна, як не їхня, громадян України?! Я українець народжений в Польщі у третьому поколінні, і це – моя війна, я це добре розумію. А хтось каже, що ”це не моя війна”, люди, які втекли з України і не хочуть бачити ті жахіття війни, які відбуваються в Україні, загибелі тисячі людей, дітей, знищення всього. Це дуже сильно боляче для мене.
Тому я щиро вдячний тим, хто є завжди зі мною, хто підтримує і допомагає наближати перемогу України над окупантом. Хочу подякувати моїм братам у священстві: о. Протосинкелю Івану Галушці з Ольштинського Катедрального Собору, о. Протоієрею Богдану Крубі, та його парафіянам з Варшавської Церкви Блаженного Миколая Чарнецького, о. Єрею Роману Стороняку пароху Моронської, та Орнецької Греко-католицькоїі Церкви, Роману Боднару, Ярославу Онифріюку, Prezesowi Fundacji ” Apokastaza” Ireneuszowi Kondrów, Pani Poseł na Sejm RP Katarzynie Królak, Banku Żywności w Olsztynie, Animex Foods, Ewa Zielińska-Tyrpin Animex Foods, Łukasz Dominiak Anumer Foods, Jarosław Samsel dyrektor zakładu produkcyjnego w Olsztynku- Tymbark-MWS sp. z o.o. Zarząd Tymbark – MWS sp. z o.o w Tymbarku, Wolter Trawel Oksana, Włodzimierz Wieszko, Mechanika Pojazdowa Piotr Święty, та усім, хто небайдужий і спішить щоб допомогти потребуючим.
Дуже дякую за довголітню дружбу Наталі, та Михайлу Івасикам, Івану Андрійчику, Ользі Марків. Дякую моїм водіям Зенону Грабовєцкому, та Михайлу Кулику, та за прийом і гостину Наталі Бульбах. Усім іменним, та безіменним добродіям, волонтерами та благодійникам дуже щиро дякую. Боже, всіх їх щедро нагороди, і спаси Україну!
А хто, як не ми? – усміхаються волонтери
Через два дні після виїзду Ярослава Гостинського з волонтерами в зону бойових дій, з Миколаєва вирушив ще один – 79-й ”Волонтерський Конвой”. Крім допомоги та продуктів харчування, миколаївські волонтери везуть бійцям на фронт ще два відремонтовані автомобілі та заодно заберуть ще два позашляховики на ремонт до Миколаєва. Адже ”бойові коні” на фронті часто ламаються, а Захисники їх дуже потребуть для виконання бойових завдань.
Відтак волонтерам з Миколаєва разом з підтримкою діаспори у Польщі вдалося за один тиждень доставити бійцям 4 автомобілі на фронт та ще 2 забрати на ремонт, на відновлення. Поки Іван Гайовський, Андрій Старовецький та Остап Мороз [ред. ще один волонтер Володимир Хоманчук приєднався до поїздки у Києві] вантажать бус допомогою для бійців та персональними посилками, запитую, де знаходять сили для поїдок в зону бойових дій.
Хлопці усміхаються й відповідають: А хто, як не ми?
