В останній зимовий день, 28 лютого, у Миколаївській центральній бібліотеці відбулася презентація книжки письменниці, журналістки редакції Юлії Фацієвич “А я знову хочу відчути свій дім”. Це збірка з 11 новел, написана на основі історій українок в перші місяці війни. Символічно, книжку авторка присвятила 3-й річниці повномасштабного вторгнення рф.
Вихід книги у світ — це подія, яка хвилює, як автора, так і читачів, особливо, якщо це перша книжка та ще й на таку важливу і, на жаль, досі актуальну тему. Від ідеї до реалізації книжки, за словами Юлії Фацієвич, пройшло понад два роки: “Хто зі мною давно, пам’ятає, що у 2022 році я провела 11 інтерв’ю із жінками, які поділилися своїми історіями життя у перші дні війни. Їхні історії стали для мене не лише свідченнями про біль та втрату, а й безумовним захопленням, наскільки українська жінка може бути сильною. І так народилася ідея написати книжку”.
Про що книжка?
“Тематикою книжки стала втрата, яку зазнали жінки в час російсько-української війни. Ці втрати не мають спеціальних ліків, бо ліків проти болю втрати рідних та дому не існує. Залишаються лише рубанці всередині кожної”, — розповідає Юлія. Після подій 24 лютого 2022 року кожна з героїнь переживає втрату домівки та рідних, розлуку із чоловіком, розбиті плани та надії на майбутнє. А ще ця книжка про кохання, про батьківську любов, про вміння бути чесною із собою, про можливість перебувати поруч, загалом — про українську жінку, ув’язнену війною.
Охочих послухати та придбати книжку зібралося чимало. Лунали запитання від залу, коли ж очікувати наступну та що було найважчим у процесі написання й реалізації книжки. Авторка познайомила читачів зі сюжетом, поділилася залаштунковими історіями, розкрила свої уподобання до певних епізодів: “Вони всі для мене вже стали настільки своїми, рідними, ніби кожну з них я прожила. Однак, згадаю про новелу “Я не хотіла бути жінкою зі стальними яйцями”, адже це якраз той випадок, де сильних духом жінок теж може зламати війна. Ну, і в новелі зібрані всі ті образи людей, які є відображенням війни: вдова, подружня пара, яка шукає можливість виїхати за кордон, хлопець, якого не беруть у військкомат, чоловік, якому взагалі байдуже на війну, матір, яка прагне захистити своїх дітей, жінка, яка залишилася без домівки, жінка, яка шукає зниклих безвісти рідних, жінка, яка ще більше починає цінувати коханого”.
Чому саме жінки стали головними героїнями?
У перші дні повномасштабного вторгнення жінки були першими, хто взяв на себе відповідальність – за дітей, за батьків, за сусідів і, зрештою, за самих себе. У них не було часу на роздуми – лише дії. Дехто встигав узяти документи, одяг, гроші, а хтось покидав свій дім зовсім без нічого: “Коли я почала збирати історії, надворі вже було літо. Уся увага українців була прикута до військових. Про жінок та їхній досвід пережитого говорили мало. Але вони теж боролися – кожна по-своєму. І саме це стало поштовхом – окреслити жіноче обличчя російсько-української війни”. Так у книзі з’явилися головні героїні: студентка, косметологиня, художниця, письменниця, інспекторка освітян, мисткиня гончарства, домогосподиня, майстриня перманенту, медсестра, фотографиня, волонтерка.
Чому така назва книжки?
“Коли я почула цю фразу з уст однієї з жінок, чия історія увійшла до збірки, відразу зрозуміла — саме так буде називатися книжка. Тому що у цих словах багато болі про втрату відчуття дому. І дім — це не лише рідне місто, вулиці, які увібрали їхні сліди. Дім — це рідні, друзі, сусіди. І дім — це не лише квартира чи будинок. Дім — це сукупність дрібничок, які складаються в життя”, — зізнається авторка.
Також у презентації взяли участь рецензенти, які стали першими читачами та поділилися своїми враженнями — Софія Міджак та Ольга Марків. Ну, а ми теж розпитали Юлю, чим для неї є її дебютна книжка і, чи планує вкоренитися у письменницькій спільноті: “Моя книжка — не просто моя робота, мрія, бажання чи примха. А крок до того, щоб голоси цих сильних, сміливих жінок не були забуті”. Наразі ідеї для наступної книжки жевріють і, напевне, як звично говорять письменники, — з’явиться уві сні: “Зараз я ще емоційно залежна і тримаюся за першу книжку, але потроху задумуюся і питаю в читачів про, щоб вони хотіли прочитати наступну”.
Як відбувалась презентація можна переглянути тут.
