Скільки пам’ятає себе Наталка, вони щоліта ходили з Яною попід вікнами бабиної хати. Зашмаркані, босі, з болотом попід нігтями заглядали у віконну шибку. У Наталки коротка сукенка з вишитими квітами, у Яни — обрізані зі штанів шорти, що колись їх носила Стаська, потім Наталка, а тепер дійшла черги до Яни. Так було щоліта, як мама привозила дівчат до бабиної хати якомога далі від міського гамірку.
Їхня очікувана зустріч розпочиналася простими й пискливими слова: «Зацвіли, бабо, маргаритки зацвіли». Баба підхоплювалася, хаотично прицмокувала своїми масними губами дитячі щоки рожевого відтінку, поправляла зіпрілі пасма їхнього волосся, геть забувши про кволе коліно. Стаська відразу одягала навушники, снувала худими ногами до дивана й моніторила інтернетівські сторінки. Баба теперішніх підлітків не розуміла, лише здіймала пальці до стелі й казала, що телефон придумав хтось недобрий. Але Стаська не зважала. Вона взагалі якась інша була: пофарбоване волосся, довгі нігті, блискучі очі й незмінна жуйка в роті. Стаська завжди мало говорила. А коли й розпочинала, то тільки й сварилася з усіма. Вона мріяла зніматися в кіно.
«Та, що жвава із жилавим тілом, — говорили про Наталку — мамина й бабина копія». Від природи русяве волосся, великі зелені очі й довгі-довгі ноги. Вона безперервно реготала, а всі дивувалися, як їй ще не скрутило мімічні м’язи. Наталка купалася в бабиних квітах, борсалася поміж кущами й фотографувала. Вона мала хист фіксувати життя у світлинах, але їй швидко набридало робити одне й теж. Наталка була молодшою від Стаськи, але старшою за Яну. Крихка і вразлива Яна грала в теніс. У неї погано виходило, але теніс був єдиним спортивним заняттям, яке Яна відчайдушно прагнула робити для себе. Гра не вимагала великих грошей, тільки наполегливості й часу. Так було щоліта, як мама привозила дівчат до живої бабиної хати.
Минуло вдосталь часу. Щорічні поїздки до бабиної хати збігли нанівець. Якось Стаська прочитала повідомлення від Яни: «До кінця літа в бабиній хаті». Яна ж тоді була на 25 тижні вагітності та здавалася нереально великою. Вона жила в іншому місті й майже не приїжджала додому. Наталка таки втримала фотокамеру. Або фотокамера втримала її. Дітей у неї не було і вона подорожувала Європою. Стаська не потрапила в кіно, натомість із дуру вийшла заміж за грузина й тепер няньчилась із п’ятьма дітьми.
Коли рясно впали грози, а перед тим літнє сонце добряче прожарило землю і людські тіла, вони зустрілись у бабиній хаті. І ніби так, як було щоліта: Стаська — на дивані, Наталка — між квітами, Яна — попід вікнами. Тільки маргаритки ніколи не цвістимуть під хатою. Стаська, Наталка і Яна викопали квітник і перенесли бабі на могилку. Тепер ця очікувана зустріч звучала не пискливими, а втомленими словами: «Зацвіли, бабо, маргаритки зацвіли».
Авторка: Юлія Фацієвич
